Олександр Підкопай. Мерефа. Маків цвіт Дикого поля

"Серед безкінечного зеленого простору Муравського шляху де-не-де виднілися рідкі кущики якоїсь рослинності та поодинокі, покручені степовими вітрами, деревця. Якраз у цьому місці між Туруханським і Байрачанським лісами, де в незапам’ятні часи хтось насипав велетенські вали, причаїлася на ночівлю невеличка валка. Дві підводи, троє коней охороняв вартовий біля вогнища. Навкруги все було підкорене сном, здавалося, рівнина наче вимерла перед народженням нового дня. Місяць уже розчинився серед зірок на тлі бездонного сіруватого неба. Зненацька на сході, десь далеко за обрієм, почало розкриватись велетенське віяло сонячних променів. Поступово темінь відступала, все навкруги заливало теплом і вранішнім світлом. Нарешті над обрієм проявився сонячний диск..."